Бережани

Автор: Lesya · Дата: 1 грудня 2009 · Коментувати

Щороку я  втікаю від гамірної столиці,  в якій   люди квапляться жити, до цього маленького затишного містечка, в якому,  здається,  час зупинився.

Мандруючи вулицями Бережан у пошуках своєї явленної води, майже на кожному кроці натрапляю на мовчазних, застиглих у камінні свідків історії. До кожного підходжу й торкаюся, відчуваю тепло, яке струменить від них. Пригортаюся до мурів і прислухаюся до шерхоту, свисту, скрипу, гудіння – то вони оповідають про своє славне минуле.

У долині річки Золота Липа лежить містечко Бережани, районний центр Тернопільської області. Назва походить від українського слова “бережина”, що означає “пологі береги річок із сіножатями”. Людей, які оселялися на березі річки називали бережанами. Найдавніші поселення на території міста археологи відносять до доби пізнього палеоліту. Так на горі Звіринець, на місці однієї із стоянок первісних людей, було знайдено залишки крем’яної майстерні давніх часів.

Перша письмова згадка про Бережани датується 1375 р., як давньоруське поселення, яке привілеєм князя Владислава Опольського було передано у власність бояринові Васькові Тептуховичу. У документах кінця ХV ст. Бережани двічі згадуються як село, що належало Анні з Литвинова.  У 1530 р. польський король Сигізмунд І подарував Бережани воєводі Миколі Синявському. У тому ж році місту було надано магдебурзьке право, а отже дозволялося проводити ярмарки й торги, що позитивно вплинуло на економічний розвиток. На початку ХVІІ ст. Бережани стають торговельно-ремісничим центром Західного Поділля, адже через місто проходив один із шляхів, що вів із Західної Європи у Причорномор’я.  Два століття Бережани належали магнатській родині Синявських, яка ревно служила інтересам Речі Посполитій.

У 1534-1554 рр. Микола Синявський зводить  Бережанський замок. Будували його італійські майстри за новоголандською системою, за якою  пропонувалося не піднімати фортифікацію над місцевістю, як зазвичай робили, а маскувати в навколишніх природних умовах. Отже,  першою особливістю, що вирізняє його з поміж інших фортифікаційних споруд, так це місце розташування.  Бережанський замок поставили на болоті, в глибокій річковій долині – на острові, утвореному двома рукавами річки Золотої Липи. Замок захищали    глибокий рів  з водою та високі вали. Зовнішня оборонна лінія оточує замок лише з трьох боків, а з четвертого – болото, завширшки близько 800 м., яке підтримували штучно. Адже у ХVІ – ХVІІІ ст.  при облозі використовували гармати, які обстрілювали об’єкт на відстані 500-700 м. – не більше.  Так як  замок будували у вологій місцевості, то  мури звели на спеціальній глиняній подушці.

Другою особливістю Бережанського замку можна назвати те, що ззовні він мав вигляд міцної та неприступної фортеці, а в середині – вишуканим і затишним палацом. Це вдалося завдяки тому, що по периметру двору зведено не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких мають бійниці. Якщо дивитися із середини замку, то великими вікнами й вишуканими двоярусними відкритими аркадами-галереями вони нагадують італійські палаццо.

У плані замок має форму неправильного п’ятикутника. Мури форпосту з північного боку досягали  2 м. завтовшки, з південно-західного  – 6 м.  Було збудовано також масивні вежі: п’ятикутна, квадратна, багатокутна й кругла.

До замку вела в’їзна брама, оздоблена кам’яною різьбою. У східній частині форпосту   збудували вишуканий палац, прикрашений витонченою білокам’яною різьбою.  За пишне оздоблення Бережанський палац  назвали Східним Вавелем. Так, наприклад, парадні зали  називали  за кольором декору (золота, срібна) або на честь  історичних подій (віденська, хотинська).  У палаці  розміщувалася  картинна галерея.   За свідченням дослідників, Бережанський палац  мав   систему обігріву приміщень,  каналізацію та туалет. Протягом 200 років замок добудовували таким чином, щоб не порушити загальну внутрішню гармонію замку. Бережанський замок уславився своєю обороноздатністю, він став одним із основних форпостів на Поділлі.  Не встояла  твердиня лише у 1648 р. перед селянсько-козацькими загонами Богдана Хмельницького.

Одночасно із спорудженням замку на його подвір’ї побудували костел Св. Трійці (1554) в стилі італійського ренесансу. Пізніше у 1624 р. та 1640 р.  добудували каплиці, одна з них, західна, була усипальницею роду Синявських. Над інтер’єром працювали кращі скульптори Європи: Йоган Пфістер, Генріх Горст і Герман Гутте. Споруди  були прикрашені цінними, різьбленими в камені розетами, статуями. У західній  каплиці були встановлені надгробки й саркофаги родини Синявських, які вражали своєю витонченістю та реалістичністю. Деякі з них вчасно   врятували  від руйнації в післявоєнний час і вивезли в музеї Львова та Польщі.

Після смерті останнього представника родини Синявських – Адама-Миколи,  замок переходить у власність Софії Синявської та її чоловіка Олександра Чарторийського. Так замок з 1726 р. потрапляє до родини Чарторийських. З другої половини XVIII ст. опиняється в руках Любомирських, із 1816 р. переходить до відомої родини Потоцьких. У ХІХ ст. Потоцькі влаштували у ньому пивзавод.  За свідченням істориків, замок непогано зберігся як єдина споруда до Першої світової війни. Перших серйозних пошкоджень він зазнав у 1915-1916 рр.  Найчастіше замок використовували для військових потреб. У вересні 1934 р. помирає останній  офіційний власник замку Яков Потоцький і Бережанський замок переходить у власність міста.

Зараз на території  замку проводять реставраційні роботи, каплиця Синявських стоїть у риштуваннях. Все ж таки мені вдалося піднятися по драбині під саме склепіння каплиці та роздивитися декоративну ліпнину,  на якій місцями видно сліди від куль. Як мені потім пояснили, то це радянські солдати вправлялися у влучності, коли стояли постоєм у замку.

Не менш цікаві у Бережанах й сакральні споруди – пам’ятки історії та архітектури.

У 1600-1625 рр. велося будівництво парафіяльного фарного костелу Петра і Павла (раніше костел Різдва Богородиці, 1500 р.). Храм звели у стратегічному  місці: на високому пагорбі в центрі міста; він возвеличувався над усіма навколишніми будівлями і становив важливу ланку міських укріплень. Збудовано костел з тесаного каменю в пізньоготичному стилі , портал та його інтер’єр прикрашений різьбою по білому каменю роботи Йогана Пфістера.

Навколо костелу було зведено мури  з стрільницями, пізніше, у 1741 р.  оборонну вежу було перебудовано на дзвіницю. У ХХ ст. за радянської влади костел використовували як спортзал для гімназистів.

Недалеко від парафіяльного костелу, на Вірменській вулиці, можна оглянути комплекс Вірменської церкви (1746 р., на місці колишнього дерев’яного храму Св. Георгія) побудований у бароковому стилі, використані також риси оборонної архітектури. Поруч – будинок початкової вірменської школи XVII ст.

Велично над містом красується на крутому пагорбі  монастир  отців бернардинів. Побудований завдяки фундації Миколи Героніма Синявського й відкритий на честь перемоги над турками в битві під Віднем у 1683 р. Центральне місце в комплексі посідає Миколаївський костел (1630 – 1683), оточений високою кам’яною вежею. До храму було добудовано келії (1716-1742). Зараз Бернардинський монастир розташований на території колонії для неповнолітніх, тільки на недільну службу та у великі свята  пускають до храму.

В центрі міста стоїть ошатна церква Св. Трійці, побудована у XVIІ ст., спочатку була дерев’яною.  Після ряду реконструкцій сучасного вигляду вона набула наприкінці  ХІХ ст. Двері церкви прикрашені рельєфами  Св. Кирила та Св. Мефодія. Тут зберігається образ Матері Божої Римської, подарований Папою Бережанам на початку XVII ст., та фрагмент мощей Івана Хрестителя, привезений у місто 1673 р. Зараз церква Св. Трійці належить греко-католицькій парафії, головний храм міста.

Центральний майдан Бережан архітектурно сформувався згідно із європейськими містобудівними канонами в кінці XVIІI – на початку ХІХ ст. Центральну частину міста формує впорядкована площа Ринок, посередині якої споруджено ратушу. Спочатку вона була дерев’яною, часто зазнавала пожеж.

Сучасну, кам’яну, у стилі класицизму поставили у 1803 р., а в 1811 р. добудували годинникову вежу. На першому поверсі розміщувалися крамниці, а на другому – діяла відома на західноукраїнських землях Бережанська гімназія. В ній навчалися відомі письменники: Маркіян Шашкевич, Богдан Лепкий; визначні політичні й громадські діячі: Ярослав Старух, Дмитро Мирон-Орлик.

Архітектурною окрасою Бережан є будівля банку,  який спорудили на початку ХХ ст. в стилі “надвіслянської” готики.

Варто оглянути також будинок Шашкевича, зведений на початку ХІХ ст. Назву таку отримав пізніше, адже під час навчання у 1825 – 1829 рр. тут проживав Маркіян Шашкевич,  організатор і лідер “Руської трійці”.

Досі зберігся будинок, в якому на початку ХХ ст. за австрійської влади розміщувалася воєнна комендатура.  Ходять легенди, що й досі у пивниці цього мешкання є потайний хід,  який має   підземне сполучення з основними стратегічними будівлями міста.

З Бережанами пов’язані імена  багатьох визначних діячів культури, науки,   політики:  Ференц ІІ Ракоці, Петро І, І. Мазепа, І.Франко, Богдан та Левко Лепкі, М. Яцків, С. Твердохліб, А. Чайковський, О. Маковей, Франц Коковський, В. Гнатюк, З. Кузеля, Л. Джулинський, О. Кульчицька, М. Якубець, Едвард Ридз-Сміглий, Я. Струхманчук, М. Мороз, В. Савчак, С. Литвинович, М. Лабунька, О. Ковшевич, О. Нижанківський, Д. Січинський, С. Крушельницька, А. Пацлавський, Е. Якимів, І. Легкий, Л. Мігоцький.

Категорія: Фортеці ·