Сутківці

Автор: Lesya · Дата: 27 травня 2010 · Коментувати

Моя поїздка до Сутківців виявилася  для мене повною несподіванкою, так як туди  заїжджати не планувала.   Село Сутківці Ярмолинецького р-ну лежить на берегах  р. Ушиці за 7 км. від автодороги Хмельницький – Кам’янець-Подільський.  Точно встановити дату  заснування  цього поселення не можливо, хоча  споруди, які збереглися на території Сутківців, свідчать, що вже у   XIV ст. тут була фортифікаційна споруда.    З письмових історичних  джерел відомо, що в 1407 р. литовський князь Вітовт подарував за вірну службу угорському вихідцеві Хотьку Кроату  Ярмолинці з навколишніми селами, серед яких були Сутківці. При поділі маєтку між його онуками Сутківці  отримав Федір, від якого почався шляхетський рід Сутковських. На початку XVІІ ст. село успадкувала Варвара Сутковська і принесла його як придане своєму чоловіку вінницькому старості Олександру Балабану.  Родина Балабанів володіла селом до кінця XVІІ ст., а потім воно перейшло Грабянкам.  Наприкінці XVІІІ – на початку XІX ст. хазяїном Сутківців був відомий містик Фадей Граб’янка, у якого якийсь час гостював граф Олександр Каліостро.

З постійною небезпекою  зі  степу на Поділлі навіть церкви будували у вигляді невеликої  фортеці з міцними мурами, баштами та стрільницями.  Так,   відомою оборонно-культовою спорудою у Сутківцях є Покровська церква-замок. У XІV ст. її спочатку звели як оборонну споруду  – донжон, а потім у 1476 р. перебудували під церкву, а в другій половині XVІІІ ст. над притвором встановили двох’ярусну дерев’яну дзвіницю з барочним куполом. У 1894 р. церкву знову реконструювали, внаслідок чого вона втратила давні готичні та барочні форми.

В останні роки внаслідок   реконструкційних  робіт  було видалено дерев’яну дзвіницю, тому Покровська церква  стала  справжньою фортецею.  У плані вона має  вигляд хреста із заокругленням на кінцях. В центрі споруди    стоїть  стовп, на який спираються склепіння.   Стіни муровані, товщиною 1,5-1,6 м.  Будівля має два поверхи: на першому міститься сама церква, а другий поверх призначався для оборони, у стінах – бійниці.

Ось такою постала  переді мною Покровська церква-фортеця. Так як ворота були зачинені, як і сам храм, я перелізла через огорожу, щоб краще сфотографувати  споруду. Дуже шкодувала, що храм зачинений і я не побачу внутрішнє оздоблення.  Та саме надійшла відчинити  церкву  мешканка села – бабця, яка й  запросила мене  в середину.  Зайшовши, мене обдало крижаним повітрям, як з глибокого льоху. Внутрішнє  убранство    як і в  багатьох сільських церквах, було досить скромним. Бабця мені вказала на найдавніший розпис Св. Трійці, а також спитала чи піднімусь я на другий поверх. Звичайно ж я  згодилася! Ще й як, цікаво ж що там на горищі!     Подерлася я туди вузькими та хиткими  дерев’яними  драбинами.  Відразу ж видно, що споруда   після реконструкційних робіт, бо ще пахло дерево, бійниці закриті поліетиленовою плівкою. Полазивши та позаглядавши у всі кутки горішнього поверху бойової частини Покровської церкви, я трохи розчарувалася, бо не знайшла нічого такого цікавого для себе.

Спустилася вниз, уже хотіла виходити, та раптом бабця мене запропонувала   спуститися   в підвал. Нехотя, я спитала, а що там. На що та  відповіла, що сама побачу. Роздумуючи, я все таки туди спустилася. З першого погляду нічого мене там не зацікавило, так собі, маленькій підвал,  навколо непотріб,  речі та інструменти  залишені  будівельниками. Ступила декілька кроків за колону, і… на мене втупився порожніми западинами жовтий людський череп, а поруч лежала велика кістка. Я від страху задерев’яніла.  Далі побачила невеликий  розкопаний  склеп,  в середині якого лежали ще декілька черепів.   Була    приголомшена!   Озирнулася назад, і   на мене   ошкірилися два черепа, а нижче стояла надгробна плита. Мене вже почало тіпати! Перевела очі  на  мішки, які стояли збоку, заглянула до них   і…  жахнулася: там були людські кістки! Два мішки кісток!

І тут я почула голос бабці, яка спускалася в підвал. Як з того світу, лунала її мова,  до моєї затуманеної свідомості ледь доходили уривки її розповіді:    нещодавно тут  проводили розкопки археологи, які в  склепі знайшли  потаємний підземний лаз, що веде  аж до фортеці. А людські кістяки  зі склепу, начебто, належать туркам. Потім, вже аналізуючи почуте, я не повірила останньому, бо хіба ховатимуть мусульман та ворогів під церквою, цей привілей належить тільки визначним особам, що прислужилися церкві та народу.  Дивлячись на рештки людських кістяків,  замислилась вже про тлінність, про те, що поки живе пам’ять про минувшину, то  струменітиме   світло й  виникатимуть  тіні, які вже не зникатимуть.

Важкозамисленною вийшла з церкви й попрямувала на замковий пагорб до руїн фортеці, від якої  збереглася лише частина оборонного муру  та східна вежа.

Сутківці лежали на Кучманському шляху, яким кримські та ногайські татари прямували на Поділля для розбійницьких нападів. Тому виникла потреба у зведенні фортифікаційної споруди,  за стінами якої можна б було відбиватися від татар.  Побудували твердиню  ще в XV ст. на місці давнього городища, укріплене з північно-західної сторони оборонним муром, складеним з каменю. Розпочав зведення замку ще Федір Сутковський. Спочатку побудували північну і західну башти замку, а до 1470-х років – оборонні мури, східну та південну башти. У плані замок  мав майже квадратну форму (66×60), по кутах стояли п’ятигранні чотирьох’ярусні  вежі бастіонного типу, до них можна було дістатися по дерев’яним галереям, які проходили вздовж внутрішніх оборонних мурів. Товщина мурів сягала 3 м., а стін башт – до 3,5 м.  В’їзд у замок  увінчувала квадратна надбрамна вежа.  З одного боку фортецю оточував штучний рів. У 1576 р.  татари   сильно   зруйнували твердиню, після чого  фортифікацію перебудували: місцями  висоту стін зменшили, а бійниці перебудували на вікна. З кінця XVІІ ст.  замок  став житловою резиденцією, пізніше його розібрали на будівельні матеріали.

Категорія: Фортеці ·